«Чи могла б я, дівчинка, що виросла на Троєщині, уявити собі таке життя…». Такі гачки чіпляють, правда? Коли ніби з волошкового поля та й в стратосферу. І це чудово, бо такі історії дуже надихають. Але щоб бути чесною, я маю вам сказати, що… Я ЗНАЛА. Завжди. З дитинства знала, що хочу більшого, хочу світ на 360ʼ і неймовірних людей поруч. І екстраординарний досвід. Я його чула нюхом, відчувала в животі. Я прагнула рости в усі сторони. Так, я могла собі все це уявити. Як я уявляла собі, що виходжу з дому в новесеньких джинсах diesel (бо тоді це було щось неймовірне) - коли на мені були чорні брюки з базару. Я йшла до школи в цих джинсах, розумієте? І в школі «сиділа в них». Тому вони й збулись. В мої 16 років. З мого першого журналістського гонорару. Ні, не впали з неба. Куплені мною. На зароблені гроші. Джинси Diesel. З блокноту, де були вирізки з журналів - мої мрії. Над моїм ліжком висів плакат Ані Лорак і я знала, що братиму у неї інтерв’ю. Тому вже у 18 сказала редактор...